DOI: https://doi.org/10.31866/2410-1915.20.2019.172440

Фактор удавання у грі актора театру та кіно

Mykhailo Barnych

Анотація


Метою статті є з’ясування місця та значення удавання у мистецтві актора театру
та кіно. Відповідно до поставленої мети та завдань використано методи аналітичного
та логічного підходу до осмислення ігрової участі актора у творчому акті, застосовано
порівняльний аналіз існування актора в ролі та звичайної людини під час жарту чи
обману. Через зіставлення двобічного існування актора в ролі із аналогічним способом
існування звичайного жартівника, з’ясовуються їх подібності та розбіжності.
Акторське мистецтво переважно переплітається з обманом, ніж із життям, хоча
й покликане відображати саме його. Тому удавання та імітація в ролі є обов’язковою
і невід’ємною частиною акторської майстерності. Досліджено та спостережено, що
обманщик точніше виконує завдання «бути в запропонованих обставинах», ніж
звичайна людина. Прийняття способу існування одночасно і в іпостасі обманщика,
і персонажа надає акторові більші можливості для спостереження та дослідження
особливості власної психіки, а відтак керувати в ролі психоемоційною системою. При
цьому, введення у акторську техніку закономірностей «обману» не руйнує визначений
К. Станіславським принцип акторського мистецтва як мистецтва переживання,
а тільки визначає інший шлях для досягнення цієї мети – шлях поєднання удавання
і переживання як складових акторського, творчого, публічного процесу.
Висновки. Таким чином, у досліджені доведено необхідність залучення удавання
як невід’ємної складової діяльності актора до його майстерності. Аргументовано
чому удавання в ролі є необхідною умовою створення мистецького акту. Вмотивовано
процес викладання майстерності удавання тілесних та мімічних рухів і мовних ознак,
які виникають під час дій та поведінки персонажа, і як завдяки удаванню виникає
переживання.

Ключові слова


удавання; актор; самообман; обман; переживання; іпостась

Повний текст:

PDF (English)

Посилання


Butenko, E. (2017). Stsenicheskoye perevoploshcheniye. Teoriya i praktika [Stage

reincarnation. Theory and practice]. Moscow: Lan.

Chekhov, M. (1986). Literaturnoye naslediye [Literary heritage]. (Vol. 2). Moscow:

Iskusstvo.

Diderot, D. (1980). Estetika i literaturnaya kritika [Aesthetics and literary criticism].

Moscow: Khudozhestvennaya literature.

Hracheva, L.V. (2003). Akterskiy trening: teoriya i praktika [Actor training: Theory and

Practice]. St. Petersburg: Rech.

Natadze, R.G. (1972). Voobrazheniye kak faktor povedeniya [Imagination as a factor of

behavior]. Tbilisi: Metsniyereba.

Stanislavskyy, K.S. (1953). Robota aktora nad soboyu [Actor’s self-improvement]. Kyiv:

Mystetstvo.

Yakobson, P.M. (1936). Psikhologiya stsenicheskikh chuvstv aktera [Psychology of actor’s

stage feelings]. Moscow: Khudozhestvennaya literature.


Пристатейна бібліографія ГОСТ


1. Бутенко Э. Сценическое перевоплощение. Теория и практика. Москва:
Лань, 2017. 372 с.

2. Грачева Л. В. Актерский тренинг: теория и практика. Санкт-Петербург :
Речь, 2003. 168 с.

3. Дидро Д. Эстетика и литературная критика. Москва: Художественная
литература, 1980. 659 с.

4. Натадзе Р. Г. Воображение как фактор поведения. Тбилиси: Мецниереба,
1972. 184 с.

5. Станіславський К. С. Робота актора над собою. Київ: Мистецтво, 1953.
670 с.

6. Чехов М. Литературное наследие. В 2 т. Москва: Искусство, 1986. 559 с.

7. Якобсон П. М. Психология сценических чувств актера. Москва:
Художественная литература, 1936. Т. 2. 214с.





Copyright (c) 2019 Михайло Михайлович Барнич

Creative Commons License
Ця робота ліцензована Creative Commons Attribution 4.0 International License.