Культура і мистецтво у сучасному світі http://culture-art-knukim.pp.ua/ <p>Збірник наукових праць "Культура і мистецтво у сучасному світі" висвітлює актуальні теми теорії та історії української і світової культури, теоретичні та творчі проблеми розвитку культури в сучасних умовах. Матеріали можуть бути корисними для наукових і педагогічних працівників, науковців, аспірантів та студентів, а також для широкої громадськості. <br /><br />У журналі публікуються статті з такої тематики: культурологія; теорія та історія української та світової культури; проблеми мистецтвознавства; візуальне та виконавське мистецтво; вивчення і збереження культурної спадщини; музеєзнавство та пам’яткознавство; філософія культури; лінгвокультурологія; культура повсякденності; масова культура; соціокультурна діяльність і т. ін. <br /><br />Наказом Міністерства освіти і науки України № 374 від 13.03.2017 збірник включено до Переліку наукових фахових видань України, в якому можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук. <br /><br />Видання включено до Переліку наукових фахових видань України (категорія «Б») відповідно до наказу МОН України від 02.07.2020 року № 886 за спеціальностями: 021«Аудіовізуальне мистецтво та виробництво», 022 «Дизайн», 034 «Культурологія». <br /><br />Міністерством юстиції України видано Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 24361-14201 ПР від 03.03.2020 р. <br /><br />Державним комітетом телебачення і радіомовлення України видано Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації № 7950 серія КВ від 06.10.2003 р. <br /><br /><strong>ISSN</strong>: 2410-1915 (Print), <strong>ISSN</strong>: 2616-423X (Online) <br /><br /><strong>Рік заснування:</strong> 2003 <br /><strong>Періодичність друку:</strong> 1 раз на рік (травень) <br /><strong>Мова:</strong> українська, російська, англійська (змішаними мовами) <br /><strong>Засновник:</strong> Київський національний університет культури і мистецтв <br /><strong>Головний редактор:</strong> Ірина Петрова – д-р культурології, проф., Київський національний університет культури і мистецтв (Україна) <br /><strong>Заступник головного редактора:</strong> Тетяна Гуменюк – д-р філос. наук, проф., Київський національний університет культури і мистецтв (Україна) <br /><strong>Відповідальний секретар:</strong> Юрій Горбань – канд. культурології, доц., Київський національний університет культури і мистецтв (Україна) <br /><strong>Адреса редакційної колегії:</strong> Наукова бібліотека, вул. Є. Коновальця, 36, каб. 1, м. Київ, Україна, 01133, тел. +38 (044) 529-61-38 <br /><strong>E-mail:</strong> culture.art@knukim.edu.ua <br /><br />«Культура і мистецтво у сучасному світі» дотримується політики відкритого доступу: <a href="http://www.budapestopenaccessinitiative.org/read" target="_blank" rel="noopener">Budapest Open Access Initiative's definition of Open Access</a> <br /><br />Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії <a href="https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/legalcode" target="_blank" rel="noopener">Creative Commons Attribution 4.0 International License</a>, яка дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства цієї роботи і першої публікації в цьому журналі. Автор зберігає авторські права і права на публікацію без обмежень. <br /><br />«Культура і мистецтво у сучасному світі» відображається в наступних базах: <strong><a href="https://doaj.org/toc/2616-423X?source=%7B%22query%22%3A%7B%22filtered%22%3A%7B%22filter%22%3A%7B%22bool%22%3A%7B%22must%22%3A%5B%7B%22terms%22%3A%7B%22index.issn.exact%22%3A%5B%222410-1915%22%2C%222616-423X%22%5D%7D%7D%2C%7B%22term%22%3A%7B%22_type%22%3A%22article%22%7D%7D%5D%7D%7D%2C%22query%22%3A%7B%22match_all%22%3A%7B%7D%7D%7D%7D%2C%22from%22%3A0%2C%22size%22%3A100%7D" target="_blank" rel="noopener">DOAJ</a></strong>, <strong><a href="https://journals.indexcopernicus.com/search/details?id=51096" target="_blank" rel="noopener">Index Copernicus</a></strong>, <strong><a href="http://journalseeker.researchbib.com/view/issn/2410-1915" target="_blank" rel="noopener">ResearchBib</a></strong>, <strong><a href="https://dbh.nsd.uib.no/publiseringskanaler/erihplus/periodical/info?id=499949" target="_blank" rel="noopener">ERIH PLUS</a></strong>, <a href="http://ulrichsweb.serialssolutions.com" target="_blank" rel="noopener"><strong>Ulrich's Periodicals Directory</strong></a>, <strong><a href="https://www.scilit.net/journal-articles?q=journal_id%3A%284111221%29" target="_blank" rel="noopener">Scilit</a></strong>, <strong><a href="http://www.sindexs.org/JournalList.aspx?ID=5526" target="_blank" rel="noopener">SIS</a></strong>, <strong><a href="https://www.worldcat.org/search?q=2410-1915&amp;qt=results_page" target="_blank" rel="noopener">WORLDCAT</a></strong>, <strong><a href="https://www.base-search.net/Search/Results?lookfor=culture-art-knukim.pp.ua&amp;l=en&amp;refid=dcsuggesten" target="_blank" rel="noopener">BASE</a></strong>, <strong><a href="https://search.crossref.org/?q=2410-1915" target="_blank" rel="noopener">Crossref</a></strong>, <strong><a href="https://scholar.google.com.ua/citations?user=wtmlC7oAAAAJ&amp;hl=en" target="_blank" rel="noopener">Google Scholar</a></strong>, <strong><a href="http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&amp;I21DBN=UJRN&amp;P21DBN=UJRN&amp;S21STN=1&amp;S21REF=10&amp;S21FMT=juu_all&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=20&amp;S21P01=0&amp;S21P02=0&amp;S21P03=PREF=&amp;S21COLORTERMS=0&amp;S21STR=Kmss" target="_blank" rel="noopener">Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського</a></strong>, <strong><a href="http://journals.uran.ua/search/category/245" target="_blank" rel="noopener">Наукова періодика України (УРАН)</a></strong> </p> uk-UA <p>Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:</p><p>1) Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії <a href="http://creativecommons.org/licenses/by/3.0/" target="_new">Creative Commons Attribution License</a>, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.</p><p>2) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.</p><p>3) Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. <a href="http://opcit.eprints.org/oacitation-biblio.html" target="_new">The Effect of Open Access</a>).</p> culture.art@knukim.edu.ua (Yurii Horban) ShapovalovVF@gmail.com (Shapovalov Volodymyr Fedorovich) Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 OJS 3.2.1.2 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНИХ ТРАДИЦІЙ КИТАЮ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208235 <p>Метою статті є аналіз розвитку світоглядної системи Стародавнього Китаю, зокрема філософії, що безпосередньо визначала культурні та музичні традиції країни. Методологія дослідження полягає у використанні історичного та біографічного методів у вивченні даної тематики. Досліджено дії світогляду Стародавнього Китаю на музичні традиції країни. Виокремлено історичні імена філософів, які найбільше вплинули на розвиток музичного мистецтва та освіти, що також позначилось на культурних традиціях. Висновки. Доведено, що виникнення музичної культури Китаю спричинене виконанням ритуальних пісенно-танцювальних обрядів під час роботи, згодом вона відтворилася у придворних та храмових традиціях. Внаслідок цього було створене Музичне відомство, завдяки якому відкрили музичну школа з підготовки музики і танців в епоху Ранньої (Західної) Чжоу (11 – 3 ст. до н. е.). Філософського змісту музика почала набувати в епоху Пізньої (Східної) Чжоу (770 – 256 рр. до н. е.), чому сприяло виникнення та поширення конфуціанства і даосизму. В епоху Хань завдяки культурному впливу Індії та інших країн Близького Сходу в Китаї поширюється буддизм та з’являються нові музичні інструменти. У 6 – 7 ст. складаються музичні твори для інструментів цинь і піпа, що пишуться у формі діалогів, які включають пісні та танці; починає зростати роль оркестрової партії. Протягом 11 – 13 ст. музичні стилі поділилися на північний (героїчні настрої, семиступеневі лади) та південний (суворі правила композиції, пентатонічні лади). Із 17 ст. китайська музика стає народнопісенною. Набувають популярності театрально- сценічні вистави – цзінцзюй. Активно розвивається оркестрове музикування – ши фань гу. У 18 – 19 ст. китайські музиканти уже використовують європейські інструменти та виконують європейські музичні твори. Зміни відбуваються і у вокальному мистецтві, де з’явилась так звана музична форма – таньци. У 20 ст. формується китайська професійна музика, розвивається система музичної освіти. Відбуваються пошуки в музичній стилістиці з метою підкреслення національної основи. Китайські композитори в оригінальних творах поєднують національно-стилістичні витоки з моделями європейської музики, чим створюють свій національно забарвлений стиль.</p> Марина Олегівна Антошко Авторське право (c) 2020 Марина Олегівна Антошко https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208235 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ЕСТЕТИКА СУЧАСНОСТІ НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТЬ: МОДЕРН – ПОСТМОДЕРН – ГІПЕРМОДЕРН – МЕТАМОДЕРН http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/207866 <p>Метою статті є аналіз інтерпретації та трансформаційні процеси визначення «естетики сучасності» у культурологічній думці наприкінці ХХ – початку ХХІ століття. Для досягнення мети були використані методи критичного аналізу, контекстуалізму, а також методологія, відповідна системному культурологічному підходові, в тому числі метод синтезу та системний метод. Наукова новизна полягає в тому, що прослідковано трансформацію естетичних образів сучасності в прикладній культурологічній науці. Висновки. З’ясовано, що нові постулати естетичних цінностей формуються у культурно- мистецькому середовищі і лише згодом осмислюються, інституалізуються рештою соціуму. Основна характеристика «сучасності» зламу тисячоліть – її прискорена змінність. Визначено трансформацію естетичних цінностей, яка відбувається поміж творенням оригінальних модифікацій, соціальним призначенням мистецтва (модерн), цитуванням, загальним плюралізмом, асоціальністю, хаотичністю чи перехідністю (постмодерн), втратою тілесності, тотальним прискоренням, споживацькою культурою (гіпермодерн), зрештою поверненням до звичаєвих практик, однак в умовах гіперприскореного часу. Метамодерн уявляємо найсміливішою спробою осмислити сучасність, використовуючи концепцію «структури відчуттів» як стану перебування тут і зараз до його осмислення. Відзначимо зростання кількості нетрадиційних підходів до системи пізнання, що практикують використання теорії хаосу. Доведено, що розуміння мистецького напряму передує визначенню часового періоду, вживається як колоритне означення сучасності, що ще не стала історичною добою. У кожен із періодів розуміння новизни не має тотальної характеристики, а відзначається дифузністю, інвазійністю, поєднуючи одночасно риси старого та новітнього, однак щоразу у новішій якості. Перш ніж узаконитись у наукових теоріях, кожен із варіантів модерну структуризувався найперше у мистецьких практиках і, дійшовши до порозуміння із загальною суспільною думкою, втрачав актуальність у сенсі естетичного нового. Щоразу використовуючи новий префікс, ми тим самим погоджуємось на твердження, що суспільство, а разом із ним і уявлення про сучасність змінились.</p> Надія Петрівна Бабій Авторське право (c) 2020 Надія Петрівна Бабій https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/207866 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МУЗЕЙНОЇ ЕКСПОЗИЦІЇ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/207867 <p>Мета статті – дослідити та розкрити природу музейної експозиції шляхом аналізу розвитку її окремих структур у процесі історичного та культурного піднесення людства. Методологія дослідження. Для отримання ефективних результатів було використано метод аналізу та синтезу. На прикладі аналізу розвитку окремих структур встановлено, що музейна експозиція є результатом еволюції та постійної трансформації історичного, політичного, культурного середовища. Метод синтезу дозволив розглянути музейну експозицію у цілісності її окремих елементів та визначити їх значення у формуванні сучасного культурного простору загалом. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше було розкрито природу музейної експозиції як окремого явища. Прослідковано історичні витоки та визначено напрямки її розвитку в добу цифрових технологій та інновацій. Висновки. Відповідно до поставленої мети з’ясовано, що музейна експозиція пройшла тривалий шлях свого розвитку. Починаючи із храмових зібрань Давньої Греції, пишних колекцій римських патриціїв, вона набула окремих форм (галерея, кабінет, антикваріум, студіоло) та ознак концептуально обґрунтованого публічного предметно-експозиційного простору в ренесансній культурі, науково-освітнього середовища в епоху Просвітництва та національно осмисленого явища в культурі доби романтизму, яке з розвитком цифрових технологій та ресурсів активно перетворюється на віртуальне середовище. Проаналізовано основні фактори впливу на розвиток та удосконалення музейної експозиції в цілому.</p> Тетяна Олександрівна Бегаль Авторське право (c) 2020 Тетяна Олександрівна Бегаль https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/207867 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЇ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/207868 <p>Мета статті – виявити особливості розвитку екологічної культури в сучасному українському суспільстві відповідно до концепції стійкого розвитку. Методологія дослідження полягає у використанні аксіологічного методу, який забезпечив гармонізацію пізнання та морально-духовного розвитку людини, сприяв визначенню особистісного сприйняття природи як самоцінності та людини. Системний підхід дозволив описати об’єкт як системне ціле з огляду його структури, елементів, мети та функцій. Історико-логічний метод сприяв дослідженню динамічних трансформацій взаємовідносин у системі «людина-природа-суспільство»; відповідно до соціокультурного екологічна культура – це тип світогляду та спосіб освоєння соціального і культурного досвіду згідно з принципом коеволюції. Наукова новизна полягає у визначенні тенденцій розвитку екологізації інноваційної культури як складової концепції стійкого розвитку та виявленні актуальних екологічних ініціатив вітчизняних підприємців у процесі модернізації українського суспільства. Висновки. У дослідженні виявлено, що невід’ємною частиною ділової практики всіх галузей людської діяльності стала екологічна стійкість, яка включає: підвищення рівня життя шляхом захисту здоров’я людей, збереження довкілля, ефективне використання ресурсів та забезпечення довготривалої економічної конкурентоспроможності. Тож, визначення стійкості зосереджено у чотирьох напрямах: освіті, процесі, участі співтовариств та майбутніх умовах. Хоча концепція стійкого розвитку в Україні ще не отримала поширення на практиці, однак на державному і регіональному рівнях діє кількасот громадських екологічних організацій, об’єднань та рухів. Перспектив розвитку набувають екологічні орієнтири виховання, культури та освіти на основі екологічної свідомості і моралі шляхом переосмислення екологічної безпеки у моральній та духовній сферах. З’ясовано, що головним завданням українського суспільства постає процес екологізації інноваційної культури, а нагальним трендом – програма підтримки стійкого розвитку як найвдалішого способу для виробників продемонструвати споживачам свою турботу та увагу суспільства. Доведено, що домінуючою тенденцією розвитку екологічної культури в умовах євроінтеграційних процесів має стати формування моделі екокультури на основі морально-духовної домінанти світосприйняття в суспільній свідомості, зміна соціокультурної ментальності та свідомого ставлення до проблем довкілля.</p> Марина Леонідівна Братіцел Авторське право (c) 2020 Марина Леонідівна Братіцел https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/207868 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ «СКАРБИ НАЦІЇ» НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208236 <p>Мета статті: характеристика, аналіз та узагальнення результатів інноваційного культурно-мистецького та просвітницького проекту «Скарби нації» наукової бібліотеки Київського національного університету культури і мистецтв. Проект присвячений популяризації елементів нематеріальної культурної спадщини України, які вже охороняються ЮНЕСКО і просуваються до Репрезентативного списку цієї організації. Методологія дослідження передбачає застосування історико-аналітичного методу для збору і аналізу первинних даних; контент-аналізу цілей, передумов і завдань; статистичного – для оцінки динаміки розвитку та ефективності електронного ресурсу; прогностичного – для узагальнення результатів, осмислення значення і ролі проекту в популяризації нематеріальної культурної спадщини України. Наукова новизна полягає в інформуванні студентів і фахівців, які досліджують нематеріальну культурну спадщину, про досвід наукової бібліотеки з реалізації положень «Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини»; про структуру електронного ресурсу «Нематеріальна культурна спадщина України», його інформаційне і бібліографічне наповнення. Висновки. Розглянуто завдання і форми реалізації проекту, робота над яким велася упродовж 2014–2019 років. Виділено передумови реалізації проекту, його головна мета – популяризація українських елементів, включених ЮНЕСКО до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. Основну увагу в статті акцентовано на результатах роботи по чотирьох паралельних формах проекту: інформаційній, бібліографічній, популяризації та комунікації, освітній. Розкрито роль проекту в розвитку співпраці між закладами вищої освіти та науковими установами різних країн, що займаються питаннями збереження культурної спадщини. Зокрема, спільної організації кафедрою міжнародного туризму Київського національного університету культури і мистецтв та науковою бібліотекою Міжнародної науково- практичної конференції-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина України як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики, інновації». Головними завданнями якої є комплексний огляд сучасного стану елементів нематеріальної культурної спадщини як національного туристичного ресурсу в Україні та зарубіжних країнах.</p> Алла Михайлівна Гаврилюк , Лариса Анатоліївна Рибка , Олена Олексіївна Скаченко Авторське право (c) 2020 Алла Михайлівна Гаврилюк, Лариса Анатоліївна Рибка, Олена Олексіївна Скаченко https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208236 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ У КНИГОВИДАВНИЧІЙ ГАЛУЗІ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208237 <p>Мета дослідження полягає в аналізі програм міжнародного співробітництва у сфері книговидавничої справи та визначення перспективних напрямків у галузі української книжкової справи для її розвитку в процесі такого співробітництва. Методологія дослідження базується на використанні порівняльно-історичного та статистичного методів, які дали можливість отримати всебічну інформацію у сфері міжнародного співробітництва в галузі українського книговидання як діяльності, що має важливе значення для культурного та інтелектуального розвитку суспільства. Книгознавчі методи – функціональний, аналітико-тематичний, структурно-типологічний – дали можливість визначити форми та методи поширення співробітництва в галузі книжкової справи й одночасно з’ясувати перспективи розвитку вітчизняного книговидання, книгорозповсюдження й книговикористання. Наукова новизна полягає в тому, що вперше комплексно досліджено чинні програми міжнародних зв’язків у книговидавничій галузі. Галузь міжнародного співробітництва в книжковій справі проаналізовано як складний системний об’єкт, що реалізує свої функції в різних аспектах та на різних рівнях. Отже, міжнародне співробітництво як засіб розповсюдження національної культури водночас є визначальним чинником прогресу світової книжності та феноменом інтернаціональної культури. А для розвитку кожної окремої національної культури та появи нових ресурсів, стимулів вдосконалення потрібна міжнародна взаємодія культур. Тому необхідність міжнародних книжкових контактів зумовлена об’єктивними потребами. Висновки. Доведено, що міжнародне співробітництво в галузі книжкової справи має на меті активізацію міждержавних відносин України з іншими країнами; сприяє закріпленню міжнародного авторитету України; слугує ствердженням загальнолюдських цінностей; сприяє розвитку національної книжкової справи; залучає українців до загальносвітових духовних та соціальних цінностей і науково-технічних досягнень; забезпечує прямий та рівноправний обмін культурними, інтелектуальними і матеріальними цінностями. Виявлено основні напрями міжнародного співробітництва, головними з яких є участь України на міжнародних книжкових ярмарках, виставках; участь видавців у міжнародних програмах; активна діяльність у галузі перекладу літератури та ін. Таким чином, визначено стратегічну мету та пріоритетні завдання міжнародного співробітництва України в галузі книжкової справи: по-перше, підвищення рівня національної книжкової справи; по-друге, використання світових досягнень у національній практиці; по-третє, популяризація українських здобутків книговидання у світовому просторі.</p> Олена Олександрівна Каракоз Авторське право (c) 2020 Олена Олександрівна Каракоз https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208237 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 МЕДІАЦІЯ В КОНТЕКСТІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОГО МУЗЕЮ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208238 <p>Мета статті – виявити та узагальнити сутність музейної медіації в умовах сучасного музейного простору; розглянути медіацію як форму освітньої діяльності музею. Методологія дослідження полягає у використанні таких методів дослідження, як аналіз, систематизація та узагальнення з метою розкриття поняття медіації в контексті освітньої діяльності музейного закладу. З огляду на сучасний стан музейної справи в Україні, де в музеях та закладах музейного типу медіація як форма освітньої діяльності перебуває на початковій стадії розвитку, систематизовано та узагальнено основні теоретичні здобутки проблеми; показано, що тема дослідження на сучасному етапі не має поки комплексного відображення у вітчизняній науковій літературі. Визначено і охарактеризовано медіацію як інноваційну форму освітньої діяльності в музеях України. Висновки. З’ясовано, що сьогодні для музею як одного із центрів комунікації в культурному просторі важливим результатом діяльності є встановлення стійкого і конструктивного діалогу зі своєю публікою. Визначено, що сучасна музеологія розглядає медіацію як специфічну форму комунікації, яка перебуває на перетині основних напрямів діяльності музею: науково-фондової, дослідницької, експозиційної та освітньої. Доведено, що в процесі музейної медіації створюється поле для сприятливого розуміння сторін (експозиційний простір, музейний спеціаліст, відвідувач), пошуку нових прийнятних для всіх учасників комунікації варіантів. Медіація як форма освітньої діяльності музею сприяє мобілізації різних методів, засобів і технологій актуалізації музейного предмета та презентації його відвідувачу. Результатом стає формування особистісного ставлення до історичного контексту, що може інспірувати процес самопізнання та дає підстави для визначення музею як унікальної культурної інституції, в якій завдяки медіації здійснюється самопізнання та пізнання оточуючої дійсності. Обгрунтовано доцільність впровадження у вітчизняних музеях медіації як форми освітньої діяльності.</p> Юлія Миколаївна Ключко Авторське право (c) 2020 Юлія Миколаївна Ключко https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208238 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОГО МЕДІАПРОСТОРУ У ВЗАЄМОДІЇ З АМЕРИКАНСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ НОВИННОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208239 <p>Мета статті – визначити вплив американської новинної журналістики на сучасний стан медіапростору в Україні в культурологічному аспекті. Методологія дослідження полягає у використанні культурологічного підходу, який включає аналіз змін українського суспільства і трансформацію новинної журналістики. Репортерські методи застосовувалися для сприйняття і інтерпретації новин і новинної роботи журналіста. Аналітичний підхід допоміг виявити вплив американської моделі новинної журналістики на духовну культуру України. Метод моделювання був застосований для прогнозування майбутньої моделі української новинної журналістики в медіапросторі. Порівняльний аналіз використовувався при зіставленні американської та української моделей новинної журналістики. Наукова новизна полягає у тому, що вперше досліджено культурологічний аспект впливу американської моделі новинної журналістики на сучасний український медіапростір та спрогнозовано майбутню модель української новинної журналістики в медіапросторі. Висновки. Доведено, що з поширенням свого впливу медіакультура виходить на новий рівень у співпраці із засобами масової інформації. Масова культура і постмодерністський дискурс ЗМІ стали атрибутами й сьогоденної української культури. Входження жанру новин у нову фазу розвитку дозволяє кваліфікувати їх і як підсистему, що виступає об’єктом впливу культури суспільства, і як її суб’єкт. При цьому ЗМІ є каналом, що впливає на культурні пріоритети та зміни в менталітеті. А генезис української новинної журналістики як підсистеми культури додав їй нові якості, які мають ознаки автономізації, закритості і генералізації.</p> Олексій Леонідович Красненко Авторське право (c) 2020 Олексій Леонідович Красненко https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208239 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ ЯК ФОРМА І ЗАСІБ ДІАЛОГУ КУЛЬТУР http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208240 <p>Мета статті – виявити роль і значення міжнародного туризму у процесі діалогу культур. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових методів, а також діяльнісного та системного підходів, які дали змогу опрацювати наукові публікації з означеної проблеми. Наукова новизна полягає у аналітичному оцінюванні ролі і значення міжнародного туризму у процесі діалогу культур. Зокрема, наголошено, що міжнародний туризм у сучасному глобалізованому світі стає одним із найбільш ефективних способів розширення взаємодії представників різних культур, практичним методом вироблення принципів співпраці на міжнародному рівні. Висновки. Міжнародний туризм як своєрідний засіб інкультурації людини виразно демонструє домінуючі ознаки сучасних світових процесів, зокрема мультикультуралізму, масового переміщення людей, творення нових культурних спільнот, культурної інтеграції та мобільності. Ці процеси не лише уможливлюють регулярні контакти між представниками різних культур, а й визначають особливості міжкультурної комунікації. Дієво реагуючи на швидкоплинні суспільні зміни, постійно зростаючі потреби людини, пропонуючи нові шляхи їх задоволення, міжнародний туризм стає і чинником, і своєрідним різновидом міжкультурної комунікації, формою і засобом діалогу культур. Міжнародний туризм ефективно реалізує функцію міжособистісного комунікування, взаємодії носіїв певних культурних цінностей і світоглядних стереотипів. Міжнародний туризм формує відносини довіри та взаєморозуміння, координує спільні цінності різних культурних спільнот, а відтак є інструментом встановлення діалогу між культурами. Вищевикладене дає підстави стверджувати, що ефективність міжнародного туризму, який сьогодні сприймається уже не лише як спосіб забезпечення дозвіллєвої діяльності людини, полягає і в релаксації, і в самореалізації індивіда, його адаптації до змінюваних реалій оточуючого світу.</p> Сергій Олександрович Красовський Авторське право (c) 2020 Сергій Олександрович Красовський https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208240 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 РАДЯНСЬКІ СВЯТА І ОБРЯДИ ЯК НЕЖИТТЄЗДАТНИЙ СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208241 <p>Мета статті – критично проаналізувати практику формування системи радянських свят і обрядів, розкрити їхню антигуманну, тоталітарну сутність і невідповідність цілям і завданням побудови демократичного суспільства. У статті використано загальнонаукові методи аналізу і синтезу. Історичний метод допоміг у накопиченні первинних даних, отриманих із першоджерел та літератури з обраної теми. Аксіологічний метод дав змогу розглянути ціннісний зміст і соціальну вартість радянської ритуалістики. Наукова новизна статті визначається тим, що вперше у вітчизняній культурології процеси впровадження і трансформації радянських свят і обрядів в Україні висвітлюються у контексті формування ідеології тоталітарного режиму. На конкретних фактах показано, що від самого початку більшовицька влада здійснювала політику примусової секуляризації населення, витіснення з побуту (насамперед громадського) всіх форм і проявів релігійної і традиційно-народної ритуалістики. Висновки. У своєму розвитку радянські свята і обряди пройшли кілька етапів, кожний з яких відповідав певному періоду становлення соціально-економічних відносин у Країні Рад, актуальним завданням у сфері перетворення ідеології та культури. Ядром системи святкових дат «червоного календаря» стали річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, День міжнародної солідарності трудящих, День Паризької комуни. Офіційні моделі та сценарії цих урочистостей набули канонічних форм у роки цілковитого панування сталінської тоталітарної диктатури. Так звані нові соціалістичні звичаї і обряди страждали від надмірної регламентації, фальшивої патетики, передозування комуністичною пропагандою, і тому, недаремно, їх порівнювали зі штучними квітами. Однією з головних вад радянської загальносоюзної обрядовості, яка зрештою призвела до її повного банкрутства, слід визнати цілковите ігнорування самобутності культури окремих народів, які населяли СРСР.</p> Олександр Володимирович Курочкін Авторське право (c) 2020 Олександр Володимирович Курочкін https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208241 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ЖІНКА В УКРАЇНСЬКИХ ОБРЯДАХ ЗИМОВОГО КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛУ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208242 <p>Мета статті полягає у виявленні гендерних пріоритетів (паритетності чоловічих та жіночих ролей) в українських обрядах зимового календарного циклу на основі аналізу міфологічних витоків системи обрядовості та складу обрядів, головна роль у виконанні яких належала жінці. Для досягнення мети було застосовано методи: узагальнюючий ? для систематизації наукових джерел; аналітичний метод ? для аналізу причинно-наслідкових особливостей, виникнення і становлення тенденцій у комплексному дослідженні наукових проблем; метод ретроспективної реконструкції або історико-генетичний метод, в основі якого лежить ідея про те, що початкові етапи розвитку певних об’єктів і явищ можна відтворити на підставі пізніших етапів. Наукова новизна дослідження полягає у аналізі специфіки розподілу жіночих та чоловічих ролей, виявленні та обґрунтуванні особливої ролі жінки та акцентуванні гендерних пріоритетів в обрядах зимового календарного циклу. Висновки. Встановлено, що культ Матері-землі і Матері-води визначає істотну роль жіночого начала як у макрокосмі ? середовищі богів і духів, так і в мікрокосмі родини, зумовивши відповідні гендерні домінанти обрядовості. З’ясовано, що роль жінки в зимовій обрядовості має відмінне від ролі чоловіка символічне наповнення, однак позбавлена прикмет ієрархічної підлеглості, другорядності. В ряді моментів навпаки ? є провідною, що пояснюється міфологічним змістом різдвяно-новорічних обрядодійств як таких, що звернені безпосередньо до вищого жіночого і засвідчують органічний і глибинний зв’язок жінки з богинями Землі і Води. Це дозволяє припустити, що образ жінки у традиційній українській культурі сприймався як побутове втілення цих сакральних сутностей і є підтвердженням спорідненості ритуалу і міфу. Виявлено, що віра у верховенство жіночого божества трансформувалася під впливом християнства. Доведено, що гендерна ієрархія традиційної української родини переважно залежить не стільки від усталених патріархальних правил, а від особливостей характеру та соціального стану. Гендерна своєрідність обрядів зимового календарного циклу полягає у паритетності жіночих і чоловічих ролей, що символізує гармонію у родинному мікрокосмі і макрокосмі оточуючого середовища.</p> Олена Миколаївна Линюк Авторське право (c) 2020 Олена Миколаївна Линюк https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208242 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ОСНОВНІ АСПЕКТИ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ КАНАДИ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208243 <p>Мета статті – дослідити основні аспекти мультикультурної освіти Канади, проаналізувати її зв’язок із культурним розмаїттям, мультикультуралізмом та освітою. Методологія дослідження базується на таких методах, як вивчення, аналіз та узагальнення, які дозволили розглянути природу мультикультуралізму й мультикультурної освіти в Канаді та аналітичних методах, які використовувались для аналізу наукових праць з питань освіти, культури, мистецтва та історії. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні зв’язку мультикультурних передумов та навчального процесу у сучасному канадському суспільстві, аналізі багатофакторної парадигми мультикультурного освітнього середовища. З’ясовано, що мультикультуралізм сприяє расовій та етнічній гармонії та міжкультурному розумінню, метою якого є не поділ, а збереження єдності та який спонукає усіх канадців інтегруватися у своє суспільство і брати активну участь у його соціальному, культурному, економічному та політичному розвитку. Висновки. У дослідженні показано, як освіта Канади руйнує стереотипи про те, що люди різних культур не можуть жити в мирі та процвітанні. Мультикультурна освіта намагається створити свідомого громадянина, який вірить і визнає культурне різноманіття, соціальну рівність, расову гармонію та національну згуртованість. Вона також дозволяє припустити, що способи навчання та мислення студентів знаходяться під глибоким впливом їх культурної ідентичності та спадщини. Доведено, що мультикультурна освіта буде більш успішною, якщо вона буде ґрунтуватися на принципах мультикультуралізму, мультикультурного усвідомлення та фундаментальних навичках, необхідних для життя у мультикультурному світі.</p> Юлія Анатоліївна Рибінська , Ірина Яківна Глазкова , Оксана Борисівна Червенко , Таїсія Михайлівна Поночовна-Рисак , Лариса Василівна Губа Авторське право (c) 2020 Юлія Анатоліївна Рибінська, Ірина Яківна Глазкова, Оксана Борисівна Червенко, Таїсія Михайлівна Поночовна-Рисак, Лариса Василівна Губа https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208243 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ВЗАЄМОДІЯ МОВИ ТА КУЛЬТУРИ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208251 <p>Мета статті – розглянути та продемонструвати особливості вивчення іноземної мови як засобу міжкультурної комунікації, довести, що для ефективного спілкування іноземною мовою необхідно не лише володіти цією мовою на достатньому рівні, але й бути знайомим із культурою її носіїв. Професійна компетентність фахівців нової формації вимагає наявності знань, умінь, навичок для встановлення діалогу та взаєморозуміння на високому професійному рівні, а отже, налагодження діалогу між культурами; толерантного ставлення до мовних та культурних відмінностей співрозмовника, непорозумінь, яких не уникнути під час спілкування з представниками іншої культури. Методи дослідження включають вивчення, аналіз та узагальнення з метою продемонструвати докази нерозривного зв’язку культури та мови при вивченні іноземних мов. Наукова новизна полягає в тому, щоб показати нові особливості англійської мови як іноземної (оскільки нові технології, сучасні способи спілкування, сленг, всесвітні проблеми, глобальна культура, інші іноземні мови призводять до лексико-семантичних змін словникового складу мови і його поновлення, про що свідчать приклади зі ЗМІ, які наведені у статті); продемонструвати ключові поняття культурної грамотності і розглянути теоретичні і практичні питання, що мають відношення до підвищення культурної грамотності при вивченні іноземних мов. Автор вважає, що при вивченні іноземної мови необхідно приділяти виняткову увагу характерним особливостям сучасної лексики, пов’язаним зі зростаючою роллю інтернету та інших інформаційних технологій, і пропонує методи розвитку комунікативної компетентності з урахуванням піднесення міжкультурної комунікації. Висновки. Робота демонструє, що вільне володіння іноземною мовою досягається не завдяки знанням граматики, словниковому запасу, навичкам вимови чи вмінню перекладати, а завдяки пізнанню іноземної культури. В процесі навчання акцент робиться на необхідності практикувати використання іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування. Процес навчання іноземній мові повинен бути переглянутий і оптимізований з урахуванням тенденцій розвитку міжкультурної комунікації в умовах полікультурного світу.</p> Наталія Іванівна Сарновська Авторське право (c) 2020 Наталія Іванівна Сарновська https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208251 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ «ТЕХНОГЕННОГО» СУСПІЛЬСТВА http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208252 <p>Мета статті – з’ясувати сутність науково-технічного прогресу як чинник розвитку «техногенного» суспільства. Методологія дослідження ґрунтується на принципах цілісності і системності, що уможливило виявлення основних протиріч у розвитку сучасних технологій, пов’язаних з їхнім впливом на сучасну культуру. Наукова новизна полягає в уточненні значення науково-технічного прогресу для розвитку «техногенного» суспільства, з’ясуванні впливу техніки і технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних, на сучасну культуру. Висновки. Соціокультурний прогрес багато в чому пов’язаний із прогресом техніки і застосуванням у процесі її розвитку науки. Значення і роль техніки в соціокультурному розвитку протягом усієї історії людства постійно зростали, досягнувши сьогодні нечуваного рівня. Взаємодія техніки, інформації і традиційної культури та їхній спільний вплив на всі сфери життєдіяльності людини має надзвичайно складний характер, породжуючи, в тому числі, і численні соціокультурні проблеми. Однак суперечки про майбутнє техніки стосуються не стільки самої техніки, скільки майбутнього цивілізації. Людство життєво зацікавлене в техніці, що розуміється як єдиний загальний феномен загальнолюдської культури, який перетворився на чинник, який багато в чому визначає подальший розвиток. Одна з головних причин виникнення багатьох так званих технопроблем – у розриві між технікою і культурою; в переважанні в досить великому періоді розвитку суспільства парадигми домінуючої ролі науки і техніки в загальному розвитку цивілізації, в появі в зв’язку з цим «масової культури». Тому важливість завдань і вирішення проблем, що стоять сьогодні перед культурологією, вимагає формування нової парадигми розуміння і ставлення до техніки в суспільстві, в тому числі визначення її ролі в сучасній культурі і серед інструментів соціокультурних перетворень. Йдеться про свідомо керований процес створення і широкого використання технологій, необхідних для поліпшення життя всіх людей.</p> Юлія Василівна Трач Авторське право (c) 2020 Юлія Василівна Трач https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208252 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 WELLNESS-КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ WELLNESS-ІНДУСТРІЇ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208253 <p>Метою статті є аналіз впливу wellness-культури на формування wellness-індустрії. Методологічну основу дослідження становлять критичний аналіз основних дефініцій культурологічних і туризмознавчих джерел щодо дослідження wellness-культури та wellness-індустрії, міждисциплінарний синтез основних принципів формування wellness-культури та відповідної трансформації wellness-індустрії, методи індукції та дедукції, а також контент-аналіз. Наукова новизна. Визначено та введено до наукового обігу поняття «wellness-культура» та «wellness-індустрія». Окреслено основні структурні складові wellness-культури та wellness-індустрії в сучасному світі. Висновки. Проаналізовано основні соціальні рівні wellness-культури та найбільш вагомі світоглядні принципи щодо взаємовідносин із суспільством та його традиційною культурою. Сформульовано основні суспільні функції wellness-культури. Введено до наукового обігу теорії туризмознавства поняття «wellness-індустрія» та «wellness-продукт». Обґрунтовано доцільність використання закордонного досвіду інтеграції туристичної та wellness-індустрії, пошуку інноваційних форм організації рекреаційної діяльності, орієнтованих на всебічний розвиток особистості. З’ясовано, що для стабільного функціонування wellness-індустрії та розвитку wellness-туризму необхідні суттєва трансформація вітчизняних рекреаційних закладів, ефективна інтеграція туристичної та wellness-індустрії, ґрунтовні наукові дослідження, розширення та сегментація ринку wellness-туризму, врахування національних традицій та економічного розвитку країни, прийняття відповідного кола державних програм щодо його розвитку, залучення інвестицій до wellness-індустрії та модернізація існуючих рекреаційних закладів, популяризація wellness-туризму з метою підвищення якості життя населення.</p> Леся Миколаївна Устименко Авторське право (c) 2020 Леся Миколаївна Устименко https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208253 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 КУЛЬТУРНІ ІНДУСТРІЇ ЯК МЕТОД САМОВИРАЖЕННЯ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208255 <p>Метою дослідження є виявлення особливостей формування та потенціалу поняття культурних індустрій. Методологія дослідження базується на комплексному підході. Застосовано загальнонаукові та культурологічні методи, що посприяли уточненню понять «культурні індустрії», «креативні індустрії», «творчі індустрії», зокрема, метод структурно-функціонального аналізу, для розгляду їх організаційних складових; системний метод, що завдяки включенню елементів міждисциплінарного аналізу посприяв визначенню специфіки розвитку креативних індустрій як цілісного феномену. Наукова новизна полягає у тому, що розглянуто сучасні підходи до вивчення культурних індустрій; узагальнено результати зарубіжної практики в культурологічному дослідженні культурних (креативних) індустрій. Висновки. Отже, каталізатором трансформації назви з «культурних індустрій» на «креативні індустрії» стало видання у 1998 р. К. Смітом книги «Креативна Британія», коли відбулося заміщення поняття «культура» на «креативність». Поняття «культурна індустрія», що асоціювалося з класичним мистецтвом, а не з економікою і прибутком, було розширено та включило виробництво програмного забезпечення й інформаційного контенту. Тоді ж (1998 р.) концепція креативних індустрій набула офіційного визначення, відповідно до якого це діяльність, що несе в собі потенціал створення додаткової вартості та робочих місць, в основі якої лежать індивідуальний творчий початок, навички або талант. Таким чином, культурна індустрія – це міждисциплінарна, складна, неоднозначна та суперечлива система, що пояснює наявність у дослідницькій традиції, поряд із поняттям «культурні індустрії», альтернативних термінів: «інформаційні індустрії», «індустрії дозвілля», «творчі сектори», «креативні галузі», «медійні індустрії», «творчі сфери економіки» та ін., а найчастіше – «креативні індустрії» та «творчі індустрії». Тоді як «креативна індустрія» базується на творчих здібностях людини, яка разом із менеджерами та технологами створює культурні товари та послуги.</p> Катерина Віталіївна Яцько Авторське право (c) 2020 Катерина Віталіївна Яцько https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208255 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 БАЧАТА ЯК ТАНЦЮВАЛЬНА ПРАКТИКА: ВИКОНАННЯ ТА СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОЇ ОБРАЗНОСТІ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208256 <p>Мета статті – виявити особливості соціального танцю бачата як популярної сучасної танцювальної практики; проаналізувати стилістичні особливості та специфіку техніки виконання. У процесі дослідження застосовано історичний метод, що посприяв дослідженню виникнення та популяризації танцю; типологічний метод – виявленню чинників формування та еволюціонування танцю, особливостей трансформаційних процесів. З метою обґрунтування провідних сучасних тенденцій соціальних танцювальних практик використано метод художньо-стилістичного аналізу; метод мистецтвознавчого аналізу спрямований на виявлення характерних стилістичних ознак бачати як соціального та конкурсного танцю. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено бачату як соціальне, культурне та мистецьке явище; розглянуто процес формування та розвитку означеної танцювальної практики в історичній ретроспективі; виявлено та проаналізовано стилістичні ознаки домініканської бачати, західної бачати, сучасної бачати, чуттєвої бачати та специфіку техніки виконання останньої у конкурсних програмах спортивно-змагальних заходів світового рівня («Sobre Todo 2019», «BachataStars Italy 2019», «Paris Bachata Festival Contest 2019», Bachatastars International Champions та ін.). Особливості бачати як соціальної танцювальної практики проявляються у специфіці образності танцю, надзвичайній гнучкості та пластичності виконання. Дослідження виявило характерні ознаки сучасних стилів бачати: швидкий темп виконання, значна кількість рухів ногами, відсутність підтримок та обертань (автентичний стиль); закрита позиція, тісний зв’язок між танцювальними партнерами, плавні рухи стегон, раціональний добір поворотів та фігур, запозичення рухів та елементів танцювальної лексики бальних танців (західний стиль); поєднання елементів західної бачати, сальси, танго та бальних танців, домінування рухів корпусом та стегон (сучасний стиль); імпровізаційність, велике розмаїття фігур, наявність підтримок та елементів шоу, витончене ведення (стиль сенчуал).</p> Роман Анатолійович Гриценюк Авторське право (c) 2020 Роман Анатолійович Гриценюк https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208256 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОФЕСІЙНОМУ ТЕАТРІ (КРІЗЬ ПРИЗМУ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЗНАЧНИХ ТЕАТРАЛЬНИХ МИТЦІВ) http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208257 <p>Метою статті є аналіз спадкоємності традицій в українському драматичному театрі, її прояву у творчості видатних діячів театру та вивчення мистецьких явищ, що віддзеркалюють національну спадщину театральної культури України. З цією метою та для обґрунтування необхідності поєднання майстерності, новаторства і традицій для оновлення культури суспільства було використано методи аналізу та синтезу, міждисциплінарний підхід та принцип історизму. Наукова новизна полягає в тому, що розвиток національного театру проаналізовано з огляду культурних традицій, досліджено їх вплив на творчість провідних театральних діячів та виявлено основні принципи та традиції виконавського мистецтва. Висновки. З’ясовано, що українським митцям, незважаючи на імперський тиск, вдалося у 80–90-х роках ХІХ ст. добитися можливості ставити вистави українською мовою, хоча й із певними обмеженнями, а згодом організувати «театр корифеїв». І саме від цього періоду починає формуватися національна традиція у професійному театрі. Визначено, що завдяки підтримці Марії Заньковецької та діяльності Гната Хоткевича був заснований Гуцульський театр, в основу якого покладено народну творчість та поєднання культурних традицій із театральним мистецтвом того часу. Показано, що успіх творчих пошуків та експериментів театральних діячів 1920–1930-х років, який яскраво простежується у діяльності Леся Курбаса і Гната Юри та визначається як новий етап розвитку українського драматичного театру, відбувся внаслідок синтезу традиції сценічної школи «театру корифеїв» із новаторськими методиками і техніками виконавської майстерності. У подальшому Сергію Данченку вдалося вивести національне театральне мистецтво на новий рівень. На особливу увагу заслуговує експериментальний пошук Богдана Ступки – відкриття Театру у фойє, а згодом Камерної сцени в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, що створило нові сучасні можливості комунікації з глядачем, сприяло розкриттю потенціалу так званої «малої сцени». Сюжетний та сенсово-творчий ряд якнайбільше тяжіє до поетичного вислову. Доведено, що тільки поєднання майстерності, новаторства і традицій може дати якісний результат – вистави наповнені глибоким змістом, пробуджують думку, емоційно об’єднують глядачів, насичені і цікаві для перегляду. Поява ж нових елементів дає поштовх розвитку українського театру та оновлює культуру суспільства.</p> Катерина Вікторівна Матвєєва Авторське право (c) 2020 Катерина Вікторівна Матвєєва https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208257 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 СИМОНЕТТА ВЕСПУЧЧІ У ДЗЕРКАЛІ РЕНЕСАНСНОГО ЖИВОПИСУ: ОБРАЗ ЧИ ІМІДЖ? http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208259 <p>У статті розглянуто портретні зображення флорентійської придворної дами ХV ст. Симонетти Веспуччі. На основі дослідження способів зображення та специфічних художніх підходів до характеристики моделі проаналізовано змістовно-сенсові аспекти робіт одного з видатних митців Відродження Сандро Боттічеллі. Для вивчення живописних творів митця – портретних та сюжетних – застосовано культурологічно-мистецтвознавчий аналіз, зокрема комплексний розгляд матеріальних (зачіска та аксесуари) і нематеріальних (ідейно-образних) рівнів презентації Симонетти Веспуччі як історичної особи та міфологічного персонажа. Метою статті є виявлення у її зображеннях ознак іміджу та художнього образу, що надає портретним відтворенням різного сенсового наповнення. Наукова новизна роботи полягає в інтерпретації зачіски, одягу, прикрас – як засобів створення в одному випадку типізованого художнього образу, міфічного персонажа, в іншому – іміджу знатної придворної дами, жінки вищих прошарків суспільства. Дослідження дозволяє узагальнити історичний досвід щодо модерного образотворення та іміджетворення, зрозуміти механізми впровадження даного історичного досвіду в практику сучасного дизайну. Висновки. Завдяки системно продуманій візуалізації зображень Симонетти Веспуччі її портрети доби Відродження втілюють різні сенсові характеристики. Підкреслені митцем деталі зачіски, одягу, аксесуарів на портретах 1475 р. та 1475–1480 рр. створюють уявлення про неї як реальну особу, знатну флорентійку, придворну даму, імідж якої відповідає ідеї представництва вищих прошарків італійського суспільства ХV cт. Символізм та умовність аксесуарів та зачіски, а також приведення зображення Симонетти Веспуччі до формули людинобожжя в дусі античних традицій у картинах «Весна», «Народження Венери», «Венера і Марс» відповідають ідеї типізації, художнього образу, образу-ідеалу в дусі міфотворчості доби Відродження.</p> Рада Дмитрівна Михайлова Авторське право (c) 2020 Рада Дмитрівна Михайлова https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208259 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ВІЗУАЛЬНА ПЛАСТИЧНА ВИРАЗНІСТЬ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА (1990-ті – ПОЧАТОК 2000-х рр.) http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208260 <p>Мета статті – виявити специфіку використання візуальної пластичної виразності українськими режисерами в 1990-ті – на початку 2000-х рр. на основі мистецтвознавчого аналізу театральних постановок авангардних, драматичних театрів та театрів-студій. Методологія дослідження. Застосовано типологічний метод, що посприяв виявленню факторів впливу на актуалізацію візуальної пластичної виразності; семіотичний метод, завдяки якому засоби пластичної виразності розглянуто відповідно до теорії знаку та знакових систем як художньо-естетичні символи, що несуть узагальнену сенсову інформацію; метод мистецтвознавчого аналізу – для виявлення специфіки використання засобів пластичної виразності українськими режисерами та ін. Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено проблематику візуальної пластичної виразності у творчості українських режисерів авангардних, драматичних театрів та театрів-студій у 1990-ті – на початку 2000-х рр.; на основі мистецтвознавчого аналізу театральних постановок В. Більченка, В. Троїцького та А. Жолдака виявлено специфіку та індивідуальні особливості використання засобів пластичної виразності українськими режисерами з метою розкриття сенсово- змістового наповнення сценічних творів. Висновки. Доведено, що в українському театральному мистецтві кінця ХХ – початку ХХІ ст. режисерські пошуки у сфері візуальної пластичної виразності проявилися передусім у контексті активного інтегрування різноманітних пластичних елементів як доповнення вербальної структури постановки та/або її заміни у певні моменти сценічної дії, відповідно до авторського бачення постановника, з метою посилення сенсово-змістового навантаження твору. Співвідношення вираження та зображення в сучасному українському театральному мистецтві породжує інноваційні підходи до осмислення та освоєння пластичного мистецтва.</p> Руслан Миколайович Никоненко Авторське право (c) 2020 Руслан Миколайович Никоненко https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208260 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 БАЛЕТНА КРИТИКА НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ «НОВЕ МИСТЕЦТВО» (ХАРКІВ, 1925–1928) http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208262 <p>Мета статті – проаналізувати і типологізувати балетну критику журналу «Нове мистецтво» (Харків, 1925–1928). Для досягнення мети було використано ряд принципів і методів: історичний підхід та аналітичний метод дозволили проаналізувати наукові і критичні статті у хронології, порівняльний метод – зіставити статті задля виокремлення спільних та відмінних ідей, концепцій; типологічний – класифікувати критичні публікації балетної тематики. Наукова новизна полягає в тому, що вперше було проаналізовано контент журналу «Нове мистецтво» (Харків, 1925–1928) крізь призму балетної критики. Висновки. В умовах поступового відходу від ідей Пролеткульту початку 20-х рр. ХХ ст. в СРСР, із повним запереченням академічних традицій класичного балету, в середині 1920-х рр. відбувся поворот до певної самостійності української культури, з’явилися україномовні часописи, серед яких театрознавчий щотижневик «Нове мистецтво», до контенту якого входила балетна критика. У журналі віддзеркалено деякі аспекти постання театрознавства (в межах якого розвивалося балетознавство) в Україні, що йшло паралельно зі становленням балетної критики. Досить умовно контент публікацій «Нового мистецтва», пов’язаних із балетною критикою, можна розділити за групами: театрознавчий теоретико-методологічний (Я. Мамонтов та ін.); із теоретичних аспектів театральної, зокрема балетної критики (І. Туркельтауб, К. Рафальський, М. Христовий); балетні рецензії, інтерв’ю, відгуки, повідомлення, хроніки (Ю. Жігела, П. Козицький, Ф. Малков, Г. Нейві). У «Новому мистецтві» концептуалізовано вимоги до театральної, зокрема й балетної, критики: соціальні (орієнтація на панівний клас пролетаріату), ідеологічні та аксіологічні (перехід від пропагування революційно- абстрактних, агітаційних до ідеологічно-художніх цінностей), антропологічні (формування фізично, психічно, ментально нової людини). Серед балетних рецензій можна виокремити дві групи: перша – позаідеологічні публікації, що переважно застосовують естетико-художній підхід до рецензування; друга – ті, що засуджують експериментування (конструктивні, тілесно-пластичні та ін.), зорієнтовані на формування моноідеологічних підходів.</p> Аліна Миколаївна Підлипська Авторське право (c) 2020 Аліна Миколаївна Підлипська https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208262 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ДЕЯКІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ КОЛЬОРОЗНАВСТВА ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ У ПЕРУКАРСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208264 <p>У статті проаналізовано розвиток кольорознавства як наукової основи мистецьких та дизайнерських практик. Метою роботи є дослідження кольорознавства як комплексу наукових знань, які сформувалися впродовж тисячоліть і нині є теоретичним та практичним підґрунтям для рішення різноманітних творчих завдань, у тому числі в перукарському мистецтві. Методологія дослідження полягає в аналізі формування та розвитку кольорознавства як явища, що вміщує суттєву інформацію для науки та творчості, в тому числі колористичному дизайні. Для відстеження становлення, формування, розвитку кольорознавства застосовано історико-порівняльний та хронологічний методи, для впорядкування та систематизації різнорідних матеріалів – системний підхід, для вивчення внеску в розвиток кольорознавства діячів науки та мистецтва – біографічний, для порівняння історичних даних – компаративний. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі впливу кольорознавства на виробничу та творчу практику колористичного дизайну зачіски. Висновки. З?ясовано, що кольорознавство як наукове знання поєднує дисципліни природничого та гуманітарного кола, що є підґрунтям для сучасного наукового підходу до роботи із кольором з урахуванням його оптичних, барвникових та інших властивостей. Розвиток кольорознавства відбувався впродовж століть, що охоплює історичні епохи античності, Відродження, Нової, Новітньої історії, сучасності. Модерне кольорознавство ґрунтується на поєднанні знань про фізичні (світло) та психофізіологічні (зір, емоція) явища, що знайшло відображення у фізиці, психології, фізіології, культурології, мистецтвознавстві. Дизайн, у тому числі перукарське мистецтво, звернувшись до результатів міждисциплінарних досліджень, відображає високий рівень сучасного осмислення кольору та його широке застосування у зачісці.</p> Олена Володимирівна Савіцька Авторське право (c) 2020 Олена Володимирівна Савіцька https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208264 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ПРЕЗЕНТАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІТЕРАТУРНИХ І МИСТЕЦЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ ЛЬВОВА ПОЧАТКУ 1920-х РОКІВ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208265 <p>Метою статті є розкриття особливостей презентаційної діяльності українських осередків Львова початку 1920-х рр., поглиблення знань про українське культурне життя цього міста. Для аналізу залучено матеріали періодичних видань того часу. Методологія дослідження. Визначальним методологічним принципом у дослідженні став принцип історизму, який дозволив визначити значення, місце і наслідки презентаційної діяльності як нової форми спілкування творчих об’єднань. Системний підхід дав можливість визначити взаємодію творчих груп Галичини 1920-х рр., а методи аналізу та синтезу використовувалися для дослідження створення умов для ефективної комунікації з аудиторією з метою відновлення культурного життя. Наукова новизна полягає в тому, що комплексно досліджено конкретні літературно-мистецькі події та їх значення для успішної творчої діяльності. Презентаційна активність стала можливою завдяки постійному попиту на творчі інновації, який регулярно зростав у Галичині з часів національно-визвольних змагань. Висновки. Встановлено, що презентаційна діяльність у 1920-х рр. стала новою та сенсаційною на той час формою спілкування з прихильниками творчих об’єднань та була спрямована на піднесення культурного життя Галичини. При цьому презентації найбільш відповідали суспільно-культурним вимогам та приносили величезний успіх їх організаторам тому, що про них були написані розширені відгуки у пресі, а також завдяки умінню митусівців сконцентрувати навколо себе не тільки українські літературні сили Галичини, а й еміграції, що формувалася в Польщі, Чехо-Словаччині, Німеччині, Австрії у 1920-ті рр. Доведено, що ініціатори мистецьких заходів – групи «Митуса» і «Богема», автори журналу «Будяк» зуміли встановити зв’язки шляхом залучення інших на свою сторону, прищеплення їм своїх думок і форм поведінки та запропонувати в загальне користування авангардистську ідеологію і світогляд через нав’язування прихильникам бажаних ідей і форм поведінки під час творчих вечорів та через власну послідовність цим ідеям. Таким чином, творча презентація посідає чільне місце у модерному мистецтві. Завдяки їй масовий рух за «нові шляхи», що розгорнувся у міжвоєнний період, був спрямований до традицій і реалій українського життя.</p> Лілія Богданівна Сирота Авторське право (c) 2020 Лілія Богданівна Сирота https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208265 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФОРМАТУ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ПЕРЕДАЧІ ЯК МЕДІАПРОДУКТУ http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208268 <p>Мета статті – проаналізувати процес становлення та розвитку правового регулювання формату телевізійної передачі як особливого медіапродукту, а також можливості його правової охорони нормами права інтелектуальної власності. У статті було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема: метод теоретичного узагальнення, метод аналогій та метод компаративного аналізу. Звертаючись до порівняльного та історико-типологічного методів, зазначена стаття являє собою аналіз можливостей правової охорони, в межах права інтелектуальної власності, формату телевізійної передачі з відповідними властивостями та функціями. Наукова новизна полягає в тому, що проаналізовано визначення поняття «телевізійний формат» і досліджено його стан правового регулювання в світі та Україні. Висновки. Отже, в сучасній зарубіжній та вітчизняній науковій думці існує кілька визначень формату телевізійної передачі, але законодавчого закріплення зазначене поняття не має, що негативно позначається на правовому регулюванні. Однак правова невизначеність дефініції «формат» породжує численні дискусії, які можемо поділити на кілька категорій: до першої віднесемо телеформат як ідею або концепцію, що, згідно із законодавством багатьох країн світу, не підлягає правовій охороні; до другої – у вигляді списку певних правил, що поділяються на незмінні та змінні елементи програми; до третьої – спорідненість формату телевізійної передачі та літературних творів; до четвертої – висновки FRAPA, яка надала 20 порад, що дозволять захистити формат. Наголосимо, що питання правового регулювання телеформату покладено на норми національного законодавства, а зазначений крок не завжди є ефективним. При цьому сучасне вітчизняне законодавство надає правову охорону творам, що виражені в об’єктивній формі та є оригінальними, і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Однак формат телевізійної передачі неможливо представити виключно як об’єкт авторського права. На наш погляд, виходячи зі світової судової практики, цілком логічно надавати формату телевізійної передачі правову охорону як об’єкту права інтелектуальної власності та підписувати угоду щодо нерозголошення будь-якої інформації, що пов’язана з роботою над телеформатом. Зазначений крок є дієвим засобом, що перевірений тривалою практикою.</p> Анастасія Вікторівна Зайцева Авторське право (c) 2020 Анастасія Вікторівна Зайцева https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208268 Wed, 22 Jul 2020 00:00:00 +0000