СПОВІДАЛЬНІ МОТИВИ В КУЛЬТУРІ, ФІЛОСОФІЇ, МИСТЕЦТВІ

Анотація

Мета роботи — виявити особливості відображення понять розкаяння, покаяння, сповіді в художній та філософській творчості, охарактеризувати приклади відображення цих понять у мистецтві. Актуальність. Необхідною складовою філософських міркувань, культурологічних досліджень та щоденних життєвих практик є переосмислення багатьох понять моральної свідомості. Міркування про етичні цінності є важливими у всіх культурах та в усі часи. Особливої актуальності набувають сьогодні теми морального пошуку, самозаглиблення та очищення. Звернення до аналізу відображення в культурі та мистецтві таких понять, як «сповідь», «розкаяння», «покаяння», потребує дослідницької уваги. Методологія дослідження базується на застосуванні загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема, аналізу, синтезу, логічного методу та методу узагальнень. Наукова новизна полягає у виявленні у сповідальних мотивах філософської та літературної творчості поняття «покаяння» — як споконвічної і постійної турботи людського духу про самого себе. Висновки. Виявлено, що докори совісті виникають тоді, коли, здійснивши суттєво-хибний вчинок, людина усвідомлює його як порушення морального закону і засуджує, але не має сили засудити себе настільки, щоб повністю зректися пристрасті, яка привела до злочину, тож не прагне справжніх перетворень своєї душі. Продемонстровано, що духовні пошуки, сходження людини шляхом морального самовдосконалення відбуваються в людині у будь-який період її життя. Доведено, що наголошення на совісті, моральному самоочищенні людини, покаянні ще з часів Київської Русі було притаманним вітчизняній культурній традиції. І в подальшому цей моральний настрій неодноразово виявлявся визначальним у духовному житті наших предків, повертав надію у скрутні хвилини історії. Узагальнено, що щирий пошук шляхів добра та справжнє покаяння і сповідь як перед іншими, так і перед собою є насправді можливими.